11клас Прочитати, відповісти на подані питання. Достатній, високий рівень прочитати повний текст.
Скачати безкоштовно: http://javalibre.com.ua/java-book/book/17
Драматургічна
теорія Б. Брехта.
Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 - 1956) був сміливим новатором у галузі драматургії. Свої погляди на театральне мистецтво він виклав у численних статтях і трактатах: "Про оперу" (1930), "Короткий опис нової техніки акторського мистецтва" (1940), "Маленький Органон." (1948) та ін. Брехт створив теорію "епічного театру", яка стала результатом його естетичних пошуків і художньої практики.
Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру - дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: "Завдання "епічного театру" - змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само" І Брехт виступав проти того, щоб герої були "рупорами ідей" автора: "На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками".
В "епічному театрі" Брехта змінюється художня організація п'єс Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. На його думку, театр - завжди творчість, яка відрізняється від правдоподібності сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певний обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому невипадково автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми довали змогу "подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей".
Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом "відчуження" у Брехта - принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.
Теорія "епічного театру" була узагальнена Брехтом у деяких запропонованих ним зіставленнях:
ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена "втілює" дію, залучає глядача до подій
Виснажує його активність, збуджує емоції
Переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій та змушує співпереживати
Збуджує інтерес до розв'язки, звертається до почуттів ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача
Стимулює його активність, змушує приймати рішення
Показує глядачеві інше оточення, протиставляє його обставинам та змушує вивчати
Збуджує інтерес до розвитку подій, звертається до розуму
Основні конфлікти у п'єсі "Життя Галілея".
За жанром "Життя Галілея" (1938-1951І) - філософська драма, вона може мати різні тлумачення, спонукати до перегляду власної позиції й світобачення. Дія у творі відбувається протягом 1609-1642 рр. в Італії, яка була колискою епохи Відродження. Образ Галілея став символом перевороту не лише в науці, а й у сфері людського духу. Його відкриття мали велике значення як для науки, так і для пробудження свідомості народу, звільнення його від влади церковних забобонів-і прагнення до свободи.
Галілей показаний передусім як творець. Подібно до Бога, він бачить те, про що інші й не здогадуються, знаходить не лише модель Сонячної системи, а й точку опори, що може перетворити весь світ. У п'єсі показано величезну роль "світла знань", яке може подолати морок реальності, змінивши життя людства. У багатьох сценах детально показано наукову діяльність Галілея, його пояснення своїх досліджень (спостереження за рухом Сонця, відкриття телескопа, створення моделі всесвіту тощо). Ці епізоди мають не лише науковий, а й філософський зміст. Коментарі Галілея суттєво впливають на переоцінку системи цінностей. "Я вірю в людину, а отже - і в її розумі" - проголошує вчений. Усім своїм життям він доводить, що людина здатна творити, тобто змінювати навколишню дійсність. Головний конфлікт п'єси не релігійного, а світоглядного плану. Не заперечуючи Бога як моральний ідеал, герой виступає проти схоластичного розуміння церковних істин, які стримують прогрес і виправдовують насильницьку політику щодо народу.
Брехт змальовує життя Галілея як постійну боротьбу: з владою, яка не здатна належно оцінити його відкриття, з церквою, що сприймає його діяльність як "замах на святих", а насправді боїться втратити вплив на людей, з відсталістю й нерозумінням (так, для багатого Людовіка, який удає з себе освічену людину, має значення не телескоп, а футляр до нього). Це боротьба із злиденним існуванням вчений живе на мізерну платню, не в змозі забезпечити собі нормальні умови для роботи), боротьба із самим собою за кожне наукове відкриття, яке народжується в муках і протиріччях розуму. Галілей боїться за перемогу істини: "Істина - дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне".
У п'єсі показано еволюцію головного героя. Його конфлікт з кардиналом та інквізицією загострюється. Теорії Галілея поширюються в народі, його славлять у піснях бідні люди, які прагнуть скинути із себе тягар насильства й приниження. Церква була занепокоєна "духом бунту і сумнівів". Кульмінацією твору є суд над Галілеєм і зречення ним свого вчення. Церковні дзвони сповіщають про перемогу інквізиції.
Коли Галілей, стомлений і постарілий, повертається додому, учні зрікаються його. При зустрічі його улюблений учень Андреа звинувачує вчителя у зраді: "Нещасна та країна, яка не має героїв". Але Галіллей зауважує: "Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв". Останні картини п'єси пояснюють його позицію. Галілей під наглядом інквізиції мусить продовжувати наукову діяльність і віддавати рукописи в руки можновладців. Він мучиться докорами совісті, але істина вища за нього. Він - творець, і головне його призначення - працювати далі, робити відкриття, якщо не для сучасників, то хоча б для нащадків. Він уважає, що "наукова діяльність потребує особливої мужності". Дуже легко померти у боротьбі й стати героєм, але народу потрібні не герої, а полегшення важкого існування. У цьому полягає мета науки.
Поетика п'єси відзначається поєднанням наукового, соціального і морально-філософського аспектів. Розмова про творчі відкриття поступово переходить у дискусію про долю людини й суспільства. Це драма ідей. Кожний з героїв має свою думку і позицію, що створює особливу поліфонію твору. "Життя Галілея" - це п'єса не про життя церковного святого, а про людину, яка захищає священні ідеали - право на знання, свободу, творчість.
Проблематика і поетика п'єси "Матінка Кураж та її діти". П'єса була написана у 1939 р., напередодні Другої світової війни як пересторога про небезпеку. Літературним джерелом її стала повість німецького письменника XVII от. Г.Гриммельсгаузена "Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж", в якій йшлося про шахрайські пригоди маркітанки. Використавши окремі мотиви повісті, Брехт створив свій оригінальний твір про трагедію та провину матері, про драматичну долю народу взагалі.
За жанром - це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається до залишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку). Таким чином, п'єса-парабола має два плани. Перший - роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п'єса "Матінка Кураж..." - застереження, вона звертається не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план - блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п'єси - несумісність материнства (ширше - життя, щастя) з війною і насильством.
У п'єсі можна виділити такі риси епічного театру: викладення змісту і на початку кожної картини; запровадження зонгів, які коментують дію; широке використання розповіді (наприклад, третя картина - торг за життя Швейцеркаса); монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без їхнього злиття, що спричиняє потік асоціацій у глядача; параболічність; ефект "відчуження".
Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу на небезпеку егоїзму, згубність інертності людей. Він писав: "Завдання автора п'єси в тому, щоб примусити прозріти у кінці матінку Кураж... Авторові потрібно, щоб глядач прозрів. Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у Німеччині 30-х років XX ст. Так трактування образу могло б замаскувати небезпеку "звичайного фашизму", проти якого насамперед і спрямована п'єса. На думку Брехта глядачі мали дійти висновку, що сучасне їм суспільство забезпечує успіх лише підлості, а доброчесність приречена на загибель.
Письменник розглядав своє мистецтво як "бойове", що силою прозріння і оцінок може протистояти жорстокому світові. Але "бій" він розумів по-своєму - це боротьба за душу людини, за правду, за "прекрасні паростки добра", які є в кожному. Драматург бачив своє завдання в тому, щоб пробудити свідомість глядача і змусити його замислитись над "клятими питаннями епохи". "Від літератури до дії!" - таке гасло висунув автор епічного театру, сподіваючись на щасливе завершення своїх п'єс у житті.
Запитання і завдання.
1. Які принципи аристотелівського театру заперечував Б. Брехт?
2. У чому полягало призначення "епічного театру" письменника?
3. Чому Брехт називав своє мистецтво "бойовим", "дієвим"?
4. Які конфлікти визначають розвиток дії у п'єсі "Життя Галілея"?
5. Охарактеризуйте образ Галілея за п'єсою Брехта. Як він пов'язаний із концепцією героя в теорії "епічного театру".
6. Визначте особливості п'єси "Матінка Кураж та її діти" як твору-параболи.
7. Назвіть риси "епічного театру" в п'єсі "Матінка Кураж та її діти".
Німецький письменник Бертольд Брехт (1898 - 1956) був сміливим новатором у галузі драматургії. Свої погляди на театральне мистецтво він виклав у численних статтях і трактатах: "Про оперу" (1930), "Короткий опис нової техніки акторського мистецтва" (1940), "Маленький Органон." (1948) та ін. Брехт створив теорію "епічного театру", яка стала результатом його естетичних пошуків і художньої практики.
Драматург розрізняв два види театру: драматичний (арістотелівський) та епічний. Він підкреслював свою приналежність до другого. Письменника не задовольняли традиційні принципи античної трагедії, висунуті Аристотелем. Він називав арістотелівський театр фаталістичним, оскільки драматурги висвітлювали нездоланну владу обставин над людиною. Брехт прагнув до іншого театру - дієвого, активно-Письменник вважав, що людина завжди зберігає здатність до вільного вибору і відповідального рішення за найскладніших ситуацій. Він писав: "Завдання "епічного театру" - змусити глядачів відмовитися... від ілюзії, начебто кожний на місці героя діяв би так само" І Брехт виступав проти того, щоб герої були "рупорами ідей" автора: "На сцені реалістичного театру місце лише живим людям, з усіма їх .суперечностями, пристрастями і вчинками".
В "епічному театрі" Брехта змінюється художня організація п'єс Фабула, історія дійових осіб перериваються авторськими коментарями, ліричними відступами, зонгами (піснями) тощо. Драматург намагається позбавити п'єси неперервного розвитку подій. На його думку, театр - завжди творчість, яка відрізняється від правдоподібності сьогодні недостатньо лише природної поведінки героїв за певний обставин. Брехт зазначав, що правдиве відтворення дійсності не пояснити обмежуватися зображенням суспільних обставин, якими не можна пояснити загальнолюдські категорії. Тому невипадково автор вдається до міфу, символу, до жанру притчі або п'єси-параболи. Ці форми довали змогу "подолати зовнішнє, зазирнути в глибинну сутність речей".
Новаторство письменника виявляється і в тому, що він зумів поєднати традиційні прийоми розкриття естетичного змісту (характери, конфлікти, фабула) з відокремленим рефлексуючим началом. Прийом "відчуження" у Брехта - принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій". Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.
Теорія "епічного театру" була узагальнена Брехтом у деяких запропонованих ним зіставленнях:
ДРАМАТИЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена "втілює" дію, залучає глядача до подій
Виснажує його активність, збуджує емоції
Переносить глядача в інше оточення, ставить його в центр подій та змушує співпереживати
Збуджує інтерес до розв'язки, звертається до почуттів ЕПІЧНА ФОРМА ТЕАТРУ
Сцена розповідає про дію, ставить глядача в позицію спостерігача
Стимулює його активність, змушує приймати рішення
Показує глядачеві інше оточення, протиставляє його обставинам та змушує вивчати
Збуджує інтерес до розвитку подій, звертається до розуму
Основні конфлікти у п'єсі "Життя Галілея".
За жанром "Життя Галілея" (1938-1951І) - філософська драма, вона може мати різні тлумачення, спонукати до перегляду власної позиції й світобачення. Дія у творі відбувається протягом 1609-1642 рр. в Італії, яка була колискою епохи Відродження. Образ Галілея став символом перевороту не лише в науці, а й у сфері людського духу. Його відкриття мали велике значення як для науки, так і для пробудження свідомості народу, звільнення його від влади церковних забобонів-і прагнення до свободи.
Галілей показаний передусім як творець. Подібно до Бога, він бачить те, про що інші й не здогадуються, знаходить не лише модель Сонячної системи, а й точку опори, що може перетворити весь світ. У п'єсі показано величезну роль "світла знань", яке може подолати морок реальності, змінивши життя людства. У багатьох сценах детально показано наукову діяльність Галілея, його пояснення своїх досліджень (спостереження за рухом Сонця, відкриття телескопа, створення моделі всесвіту тощо). Ці епізоди мають не лише науковий, а й філософський зміст. Коментарі Галілея суттєво впливають на переоцінку системи цінностей. "Я вірю в людину, а отже - і в її розумі" - проголошує вчений. Усім своїм життям він доводить, що людина здатна творити, тобто змінювати навколишню дійсність. Головний конфлікт п'єси не релігійного, а світоглядного плану. Не заперечуючи Бога як моральний ідеал, герой виступає проти схоластичного розуміння церковних істин, які стримують прогрес і виправдовують насильницьку політику щодо народу.
Брехт змальовує життя Галілея як постійну боротьбу: з владою, яка не здатна належно оцінити його відкриття, з церквою, що сприймає його діяльність як "замах на святих", а насправді боїться втратити вплив на людей, з відсталістю й нерозумінням (так, для багатого Людовіка, який удає з себе освічену людину, має значення не телескоп, а футляр до нього). Це боротьба із злиденним існуванням вчений живе на мізерну платню, не в змозі забезпечити собі нормальні умови для роботи), боротьба із самим собою за кожне наукове відкриття, яке народжується в муках і протиріччях розуму. Галілей боїться за перемогу істини: "Істина - дитя часу, а не авторитету. Наше неуцтво безмежне".
У п'єсі показано еволюцію головного героя. Його конфлікт з кардиналом та інквізицією загострюється. Теорії Галілея поширюються в народі, його славлять у піснях бідні люди, які прагнуть скинути із себе тягар насильства й приниження. Церква була занепокоєна "духом бунту і сумнівів". Кульмінацією твору є суд над Галілеєм і зречення ним свого вчення. Церковні дзвони сповіщають про перемогу інквізиції.
Коли Галілей, стомлений і постарілий, повертається додому, учні зрікаються його. При зустрічі його улюблений учень Андреа звинувачує вчителя у зраді: "Нещасна та країна, яка не має героїв". Але Галіллей зауважує: "Ні! Нещасна та країна, що потребує героїв". Останні картини п'єси пояснюють його позицію. Галілей під наглядом інквізиції мусить продовжувати наукову діяльність і віддавати рукописи в руки можновладців. Він мучиться докорами совісті, але істина вища за нього. Він - творець, і головне його призначення - працювати далі, робити відкриття, якщо не для сучасників, то хоча б для нащадків. Він уважає, що "наукова діяльність потребує особливої мужності". Дуже легко померти у боротьбі й стати героєм, але народу потрібні не герої, а полегшення важкого існування. У цьому полягає мета науки.
Поетика п'єси відзначається поєднанням наукового, соціального і морально-філософського аспектів. Розмова про творчі відкриття поступово переходить у дискусію про долю людини й суспільства. Це драма ідей. Кожний з героїв має свою думку і позицію, що створює особливу поліфонію твору. "Життя Галілея" - це п'єса не про життя церковного святого, а про людину, яка захищає священні ідеали - право на знання, свободу, творчість.
Проблематика і поетика п'єси "Матінка Кураж та її діти". П'єса була написана у 1939 р., напередодні Другої світової війни як пересторога про небезпеку. Літературним джерелом її стала повість німецького письменника XVII от. Г.Гриммельсгаузена "Дивовижний життєпис бувалої обманщиці та заброди Кураж", в якій йшлося про шахрайські пригоди маркітанки. Використавши окремі мотиви повісті, Брехт створив свій оригінальний твір про трагедію та провину матері, про драматичну долю народу взагалі.
За жанром - це історико-алегорична драма. У ній автор утверджує відповідальність кожної людини за участь (активну чи пасивну) у війні, за долю всього людства. Філософська сторона п'єси розкривається в особливостях її ідейного змісту. Брехт використовував принцип параболи (оповідь віддаляється від сучасного авторові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім знову повертається до залишеної теми і дає ні філософсько-епічну оцінку). Таким чином, п'єса-парабола має два плани. Перший - роздуми Брехта про сучасну дійсність. З цього боку п'єса "Матінка Кураж..." - застереження, вона звертається не до минулого, а до найближчого майбутнього. Історична хроніка становить другий параболічний план - блукання маркітанки Кураж у роки Тридцятилітньої війни, її ставлення до війни. Загальна ідея п'єси - несумісність материнства (ширше - життя, щастя) з війною і насильством.
У п'єсі можна виділити такі риси епічного театру: викладення змісту і на початку кожної картини; запровадження зонгів, які коментують дію; широке використання розповіді (наприклад, третя картина - торг за життя Швейцеркаса); монтаж, тобто поєднання частин, епізодів без їхнього злиття, що спричиняє потік асоціацій у глядача; параболічність; ефект "відчуження".
Змальовуючи події XVII ст., Брехт звертав увагу на небезпеку егоїзму, згубність інертності людей. Він писав: "Завдання автора п'єси в тому, щоб примусити прозріти у кінці матінку Кураж... Авторові потрібно, щоб глядач прозрів. Прозріння Кураж суперечило б не тільки її характеру, а й перебігу подій у Німеччині 30-х років XX ст. Так трактування образу могло б замаскувати небезпеку "звичайного фашизму", проти якого насамперед і спрямована п'єса. На думку Брехта глядачі мали дійти висновку, що сучасне їм суспільство забезпечує успіх лише підлості, а доброчесність приречена на загибель.
Письменник розглядав своє мистецтво як "бойове", що силою прозріння і оцінок може протистояти жорстокому світові. Але "бій" він розумів по-своєму - це боротьба за душу людини, за правду, за "прекрасні паростки добра", які є в кожному. Драматург бачив своє завдання в тому, щоб пробудити свідомість глядача і змусити його замислитись над "клятими питаннями епохи". "Від літератури до дії!" - таке гасло висунув автор епічного театру, сподіваючись на щасливе завершення своїх п'єс у житті.
Запитання і завдання.
1. Які принципи аристотелівського театру заперечував Б. Брехт?
2. У чому полягало призначення "епічного театру" письменника?
3. Чому Брехт називав своє мистецтво "бойовим", "дієвим"?
4. Які конфлікти визначають розвиток дії у п'єсі "Життя Галілея"?
5. Охарактеризуйте образ Галілея за п'єсою Брехта. Як він пов'язаний із концепцією героя в теорії "епічного театру".
6. Визначте особливості п'єси "Матінка Кураж та її діти" як твору-параболи.
7. Назвіть риси "епічного театру" в п'єсі "Матінка Кураж та її діти".
Життя Галілея (скорочено) — Брехт Бертольд
Стислий переказ, короткий виклад змісту
Дійові особи:
Галілео Галілей.
Андреа Сарті.
Пані Сарті, економка Галілея, мати Андреа.
Людовіко Марсілі, багатий молодий чоловік.
Пріулі, куратор університету.
Сагредо, друг Галілея.
Вірджинія, донька Галілея.
Козімо Медічі, великий герцог Флоренції.
Кардинали, інквізитори, вчені, солдати, монахи та інші.
Галілео Галілей, учитель математики у місті Падуя, хоче довести що теорія Коперніка про будову Всесвіту дійсно вірна.
Він каже, що старі часи скінчилися і годі вірити в те, що Сонце та Місяць обертаються навколо Землі. Він захоплено розповідає про це відкриття сину своєї економки. Пані Сарті незадоволена цим. Священики обов’язково скажуть, що це єресь.
Галілей бідний, усі гроші він витрачає на книги та астрономічні прилади. Він погоджується давати приватні уроки Людовіко, хоч той не схильний до наук.
Куратор університету відмовляє вченому у підвищенні платні, бо астрономія – наука, яка викликає незадоволення інквізиції.
Падуя – місто торгове. От коли б Галілей винайшов щось корисне для торговців, йому б дали хороші гроші.
Галілей передає Венеціанській республіці свій винахід – далекоглядну трубу Це річ корисна для мореплавства, тому він одержує нагороду у п’ятсот скуді.
Вчений вивчає у телескоп небозвід і впевнюється, що його... нема. Нема небесної тверді!
Земля — таке ж небесне тіло, як і Місяць.
Згодом з’ясовується, що у Голландії продають такі ж труби, за яку Галілей одержав свою премію.
Куратор розгніваний. Він не хоче чути про астрономічні дослідження вченого. Друг Галілея застерігає його: за дослідження Джордано Бруно було спалено. У небі Галілея немає місця для Бога.
Галілей переїздить до Флоренції. Там при дворі герцога він зможе більше часу займатися наукою. Але у Флоренції панує інквізиція.
Герцог ще малий — йому десять років. Він приходить до Галілея, щоб подивитися у трубу. Андреа Сарті показує герцогу модель Всесвіту, яку створив Галілей. Потім виникає сварка, і герцог б’ється із сином економки як звичайний хлопчисько.
Придворні та вчені не вірять Галілею, вони не хочуть дивитися у трубу, не хочуть знати істини.
У місті спалахує чума. Герцог покидає місто, Галілею теж запропоновано виїхати. Він відправляє свою доньку Вірджинію, малого Андреа, а сам залишається, бо не можна перевозити книги та прилади. Пані Сарті не залишає свого хазяїна. Вона ходить у місто, щоб купити щось поїсти. Таким чином вона заразилася та впала просто на вулиці. Її відвезли до лазарету у монастир.
Повертається Андреа. Галілей продовжує вчити його своєї теорії. Хлопчик виявляється розумнішим за поважних людей, які не хочуть вірити у небо без Бога.
Галілей везе своє відкриття до Риму. Монахи потішаються з нього: «Держіть мене! Земля обертається надто швидко!»
Кардинал дуже схвильований. Він упевнений, що людина – вінець творіння. Галілей розхитує усі закони!
Тимчасово вчення Галілея було визнано, але 5 березня 1616 року інквізиція заборонила вчення Коперніка, на якого спирався Галілей. На першому карнавалі після чуми усі в масках, тільки Галілей без маски. Це символ того, що він чесний і бореться за істину.
Вірджинія і багатий молодик Людовіко закохані і збираються обвінчатися. Але Людовіко натякає вченому, що його дружиною не може бути донька єретика. Галілей не може зректися від своїх переконань навіть заради щастя доньки. Людовіко відмовляється від Вірджинії. Ідеї Галілея проникають у народ, вони стають гаслами бунту проти багатіїв. Хто посягнув на закони Бога, той посягає і на державну владу. Галілей викликає підозру у інквізиції, він небезпечний бунтівник! Папа Барберіні намагається захистити Галілея, бо той — великий вчений. Але проти інквізиції навіть папа безсилий.
Галілею показують знаряддя для тортур. Він зрікається від своєї теорії. Андреа засуджує свого вчителя. Він гадав, що Галілей ніколи не поступиться істиною.
Спливають роки. Галілей живе у селі, він уже погано бачить. Науки він не покинув, диктує книгу своєму учневі. Але кожну сторінку забирають монахи.
Приїздить Андреа, він уже середнього віку, займається наукою. Він знову звинувачує Галілея у зрадництві. Італійська наука відстає від науки тих країн, де інквізиція не має влади. Учень Галілея від’їздить за кордон. Вчені не можуть мислити та жити в Італії!
Галілей передає йому рукопис книги, яку він таємно написав та приховав від монахів. Він не здався!
Андреа їде за кордон «з істиною у пазусі». Думки Галілея будуть збережені для нащадків.
Галілео Галілей.
Андреа Сарті.
Пані Сарті, економка Галілея, мати Андреа.
Людовіко Марсілі, багатий молодий чоловік.
Пріулі, куратор університету.
Сагредо, друг Галілея.
Вірджинія, донька Галілея.
Козімо Медічі, великий герцог Флоренції.
Кардинали, інквізитори, вчені, солдати, монахи та інші.
Галілео Галілей, учитель математики у місті Падуя, хоче довести що теорія Коперніка про будову Всесвіту дійсно вірна.
Він каже, що старі часи скінчилися і годі вірити в те, що Сонце та Місяць обертаються навколо Землі. Він захоплено розповідає про це відкриття сину своєї економки. Пані Сарті незадоволена цим. Священики обов’язково скажуть, що це єресь.
Галілей бідний, усі гроші він витрачає на книги та астрономічні прилади. Він погоджується давати приватні уроки Людовіко, хоч той не схильний до наук.
Куратор університету відмовляє вченому у підвищенні платні, бо астрономія – наука, яка викликає незадоволення інквізиції.
Падуя – місто торгове. От коли б Галілей винайшов щось корисне для торговців, йому б дали хороші гроші.
Галілей передає Венеціанській республіці свій винахід – далекоглядну трубу Це річ корисна для мореплавства, тому він одержує нагороду у п’ятсот скуді.
Вчений вивчає у телескоп небозвід і впевнюється, що його... нема. Нема небесної тверді!
Земля — таке ж небесне тіло, як і Місяць.
Згодом з’ясовується, що у Голландії продають такі ж труби, за яку Галілей одержав свою премію.
Куратор розгніваний. Він не хоче чути про астрономічні дослідження вченого. Друг Галілея застерігає його: за дослідження Джордано Бруно було спалено. У небі Галілея немає місця для Бога.
Галілей переїздить до Флоренції. Там при дворі герцога він зможе більше часу займатися наукою. Але у Флоренції панує інквізиція.
Герцог ще малий — йому десять років. Він приходить до Галілея, щоб подивитися у трубу. Андреа Сарті показує герцогу модель Всесвіту, яку створив Галілей. Потім виникає сварка, і герцог б’ється із сином економки як звичайний хлопчисько.
Придворні та вчені не вірять Галілею, вони не хочуть дивитися у трубу, не хочуть знати істини.
У місті спалахує чума. Герцог покидає місто, Галілею теж запропоновано виїхати. Він відправляє свою доньку Вірджинію, малого Андреа, а сам залишається, бо не можна перевозити книги та прилади. Пані Сарті не залишає свого хазяїна. Вона ходить у місто, щоб купити щось поїсти. Таким чином вона заразилася та впала просто на вулиці. Її відвезли до лазарету у монастир.
Повертається Андреа. Галілей продовжує вчити його своєї теорії. Хлопчик виявляється розумнішим за поважних людей, які не хочуть вірити у небо без Бога.
Галілей везе своє відкриття до Риму. Монахи потішаються з нього: «Держіть мене! Земля обертається надто швидко!»
Кардинал дуже схвильований. Він упевнений, що людина – вінець творіння. Галілей розхитує усі закони!
Тимчасово вчення Галілея було визнано, але 5 березня 1616 року інквізиція заборонила вчення Коперніка, на якого спирався Галілей. На першому карнавалі після чуми усі в масках, тільки Галілей без маски. Це символ того, що він чесний і бореться за істину.
Вірджинія і багатий молодик Людовіко закохані і збираються обвінчатися. Але Людовіко натякає вченому, що його дружиною не може бути донька єретика. Галілей не може зректися від своїх переконань навіть заради щастя доньки. Людовіко відмовляється від Вірджинії. Ідеї Галілея проникають у народ, вони стають гаслами бунту проти багатіїв. Хто посягнув на закони Бога, той посягає і на державну владу. Галілей викликає підозру у інквізиції, він небезпечний бунтівник! Папа Барберіні намагається захистити Галілея, бо той — великий вчений. Але проти інквізиції навіть папа безсилий.
Галілею показують знаряддя для тортур. Він зрікається від своєї теорії. Андреа засуджує свого вчителя. Він гадав, що Галілей ніколи не поступиться істиною.
Спливають роки. Галілей живе у селі, він уже погано бачить. Науки він не покинув, диктує книгу своєму учневі. Але кожну сторінку забирають монахи.
Приїздить Андреа, він уже середнього віку, займається наукою. Він знову звинувачує Галілея у зрадництві. Італійська наука відстає від науки тих країн, де інквізиція не має влади. Учень Галілея від’їздить за кордон. Вчені не можуть мислити та жити в Італії!
Галілей передає йому рукопис книги, яку він таємно написав та приховав від монахів. Він не здався!
Андреа їде за кордон «з істиною у пазусі». Думки Галілея будуть збережені для нащадків.
Немає коментарів:
Дописати коментар